Опис

Шукати інформацію про свій край – це завжди неймовірна пригода. Кожен дослідник історії свого рідного місця знає, як важливо звертатися не лише до місцевих архівів, а й шукати матеріали в закордонних установах та в мережі Інтернет. Це відкриває нові горизонти і дозволяє віднайти безліч цікавих фактів та історій.

Знання мов – справжній привілей для дослідника. Один і той самий населений пункт може мати різні назви в різних джерелах і на різних мовах. Наприклад, моє рідне село може називатися по-різному в польських, австрійських чи навіть угорських архівах. Тому вміння читати на кількох мовах значно розширює можливості дослідження і допомагає знайти більш точну інформацію.

Відкриття нових фактів про свій край завжди викликає неймовірні емоції. Це як знайти загублений шматочок пазлу, який додає повноти картині нашої історії. Пам’ятаю, як колись знайшла статтю про Миколу Коваля, лірника із села Цеблів, яку написав Яцент з Магерова у журналі "Дзвінок" (DZWONEK). Ця знахідка була надзвичайно зворушливою і важливою для мене. Я відчула хвилю радості, ніби відкрила щось надзвичайно цінне і особисте.

Немає нічого кращого, ніж мати можливість поділитися цією інформацією з іншими. Розповідаючи про свої знахідки, відчуваєш особливу гордість і задоволення. Це наче ділитися частинкою своєї душі і своїх відкриттів зі світом. Тому я завжди закликаю всіх, хто цікавиться історією свого краю, не боятися шукати інформацію, досліджувати архіви і ділитися знайденим. Це надзвичайно важливо і цікаво.

Якщо вас зацікавила стаття про Миколу Коваля, лірника із села Цеблів, яку написав Яцент з Магерова у журналі "Дзвінок" (DZWONEK), я пропоную прочитати її у моєму перекладі з польської мови. Однак, якщо бажаєте, з радістю поділюся з вами оригінальним текстом.

З найкращими побажаннями у ваших дослідженнях, Світлана Притулко

"Миколай Коваль, лірник з Цеблова"

    У далекому селі Цеблів, що розташоване між Сокалем і Белзом, в родині Коваль, народився хлопець на ім'я Миколай. Втративши батьків у ранньому дитинстві, він залишився під опікою старшого брата та його дружини. Життя з братовою було нелегким, і після кількох років важкого життя Миколай вирішив залишити дім і стати пастухом. Там він і заробив перші гроші, а також навчився плести капелюхи та виготовляти свищиків. Миколая і неоминула доля тодішніх цеблівців, любов до оковитої.

    Одного разу, в неділю після обіду, Миколай трохи задрімав. Під час цієї дрімоти йому явилася Матір Божа Сокальська. Вона сказала: "Миколаю, ти добре вчинив, що відійшов від старшого брата, і що обіцяв мені вічну тверезість. Відтепер ти не будеш більше пасти стадо, а ходи від села до села і співай мені на славу, а людям на втіху."

    Після цих слів Миколай прокинувся, і його душа наповнилася світлом, наче зійшло сонце. Він покинув рідне село і пішов до Сокаля, до костелу Діви Марії Утішительки, де вислухав месу, лежачи хрестом, а після цього вирушив світ.

    Де б він не з’являвся, люди радо приймали його в хатах і у дворах, слухаючи його пісні та історії. Через рік Миколай повернувся до свого села з заробленими грошима і вирішив побудувати капличку. Божий палець показав йому, як діяти, коли він знайшов образ на тканині святого Антонія Падуанського у воді біля потічка.

    Вже відомий на той час лірник із Цеблова, побудував маленьку дерев’яну капличку і повісив у ній знайдений образ, після чого знову вирушив далеку дорогу. Миколай не був грамотним, тому просив дівчат та паничів записувати його пісні. Зібравши значну кількість записів, він приносив їх та зберігав у каплиц, після чого продовжував мандрівки. Миколай побував у багатьох місцях, включаючи Лежайськ (пол. Leżajsk), Калварію Пацлавську (пол. Kalwaria Pacławska) та Краків (пол). Його всюди радо слухали і обдаровували пожертвами.

    Миколай мав дивовижну пам'ять і міг повторювати свої пісні навіть через роки. Його рідне село Цеблів було гордим за нього і ледь не носило його на руках, коли він там з'являвся, про те, Миколай не любив довго залишатися на одному місці. Він часто дарував зароблені гроші своєму братові на господарство і знову вирушав у світ серед людей.

    «Одного разу, коли Миколай повернувся до свого рідного села, він розповідав про своє перебування в Кракові. Його розповіді були настільки зворушливими, що їх хотіли переписати ще раз, але це зайняло б у нього не менше двох годин, а він хотів того ж вечора повернутися до Сокаля. Ми пішли разом із Миколаєм до його каплиці, куди він прямував, щоб скласти велику пачку записаних паперів, і я був вражений, коли побачив там такий стос паперів, немов у якійсь канцелярії. Я швидко почав переглядати деякі з них і, запам'ятавши дещо з таких, записав це для себе, повернувшись до Сокаля.» – описує своє перебування разом із лірником з Цеблова автор оригінальної статті Яцент з Магерова.

    Якось, зайшовши до сільської школи, Миколай звернувся до дітей з такими словами: "Дітки мої, милі дітки! Ви такі, як ці квіточки, що людина їх поливає, бо на запах їх сподівається. І вам теж батьки дають виховання, бо сподіваються, що ви виростете з гарною чеснотою на радість батька й матері."

    Найбільше він обурювався на незгоду між людьми, і завершував словами: "Нам не вистачає згоди, бракує любові, повно у нас сварок і злості. Як можна Бога славити, якщо брат не вміє любити брата?"

    Він завжди мріяв, щоб його кістки спочили у рідному краї, а на могилі була жменька рідної трави. Однак, до рідного Цеблова так і не повернувся. Може, десь інде знайшов свій спочинок, а може, й досі мандрує світом, співаючи собі на славу, а людям на втіху...

Фото