Опис
На безкраїх просторах Сибіру завершився життєвий шлях багатьох українців, які не зреклися своєї віри й Батьківщини. Серед них – монахині Української греко-католицької церкви сестри Олімпія та Лаврентія
На початку жовтня 2018-го року в Томську відбулася зустріч духовенства Греко-католицької церкви в Росії. Особливістю зустрічі було паломництво в глибоку тайгу за 300 км від Томська на місце поховання монахинь конгрегації сестер Святого Йосифа Олімпії та Лаврентії (обидві народилися і служили у Львівській області).
Сестри Лаврентія і Олімпія присвятили своє життя вихованню дітей-сиріт. Незважаючи на заборону радянської влади, готували дітей до першої сповіді та Святого Причастя. Вони дбали про дитячі садочки, які тоді називались захоронками, та допомогали бідним родинам.
У 1950 р. Олімпія та Лаврентія вели Службу Божу, під час якої сестер арештували енкавеесівці та відправили на довічне заслання до Сибіру (с. Харськ Молчановського району Томської області). І навіть там сестри продовжували вести свою релігійну діяльність і загинули за два роки перебування у неволі у 1952 р.
Останки святих перевезли до України. Монахині, мощі яких зараз відвідують люди, стали мученицями за віру.
Як це відбувалося, і з якими перепонами стикалися сестри вірні своїй місії можна переглянути у відео:
Фільм про блаженних Олімпію та Лаврентію
- "Блаженні сестри, моліться за нас", частина 1. - https://www.facebook.com/watch/?v=1608916269350279
- "Блаженні сестри, моліться за нас!", частина 2. - https://www.facebook.com/watch/?v=1609016579340248
Сестри Олімпія і Лаврентія зараховані до лику блаженних 27 червня 2001 р. у числі 52-х Слуг Божих Української греко-католицької церкви.
Слідами мучениць…
(Із розповіді с.Анни Василишин)
Сестри Олімпія та Лаврентія не залишили заповіту, де б вони хотіли бути похованими. Серця їхні в далекому краю зігрівала вдячність Богові за те, що сподобив їх іти Його хресним шляхом, та вони ніколи не втрачали надії повернутися в Україну. Тому в 2002 р. (50 років після смерті сестер) довготривалу й клопітку справу повернення мощей блаженних преподобномучениць Олімпії та Лаврентії в Україну розпочали сестри згромадження св.Йосифа.
Поїздка в Харськ уявлялася дуже складною та нереальною. Випадково довідалися, що на канікули в Омськ їде семінарист Ігор Максимів. сестра Павла Дубасюк тоді працювала в соборі св.Юра й часто молилася в крипті біля поховання Патріарха Йосифа Сліпого, просячи допомоги.
У червні 2002 р. сестри Павла і Анна Василишин без жодних монаших ознак вирушили в дорогу: у Київ, потім потягом Москва-Сєверо-Байкальськ із семінаристом Ігорем в Омськ. В Омську тиждень шукали провідника в тайгу. У Томську вже чекали місцеві українці, з якими познайомив Ігор. У Томськ їхали самі і дуже боялися. Римо-католицький парох о. Андрій Дуклевський познайомив із сестрами-євхаристками, уродженцями Казахстану. Одна з парафіянок пояснила, в які інстанції звернутися для документального оформлення розпізнавання та перевезення тлінних останків сестер. Але всі відмовляли від поїздки в тайгу…
О.Андрій телефонував до своїх розкиданих по тайгових селах парафіян і просив підказати сухопутний шлях у Харськ. Погодилися ще й супроводжувати. Але з Томська ніхто не хотів з нами їхати. Бо був сезон енцефалітного кліща. Два дні були в розпачі, видавалося, що повернемося в Україну ні з чим. І сестра Павла зателефонувала у Львів… Преосвященний владика Михаїл (Гринчишин) поблагословив на подолання всіх труднощів, а сестра Валентина порадила звернутися в Новокузнецьк до о.Олексія Бараннікова. Він одразу ж виїхав до нас у Томськ. Він був готовий їхати навіть на смерть. Рано-вранці швидко їхали, щоб встигнути на паром. Не спізнилися. Далі – автомашиною. За 60 км від Харська, за селом Сульзат, загрузли в болоті. Довелося повернутися в село за допомогою, але… людей там не було. Якийсь дідусь сказав, що люди тут живуть без грошей, обмінюють на продукти хутро, рибу, гриби, ягоди, а трактори стоять роками, бо нема пального, і показав дорогу до мисливця, який міг мати пальне. Та за день до нашого візиту солярку він комусь позичив. С.Павла вже нервувала… Молилася на вервиці. Неспокій опанував і отцем Олексієм, бо ж у тайзі з машиною залишилися с.Анна та о.Андрій. Раптом зупиняється машина, водій пропонує купити солярку, а господар …відмовляє, бо не має грошей. Сестра Павла майже криком закричала: «Беріть, скільки треба, ми заплатимо!». Він здивувався, хто ми такі. На це почув відповідь, що монахині, їдемо шукати могили своїх сестер. Тоді він, нехрещений, сказав: «Все зрозуміло: Ви з Неба. Я живу тут понад 10 років, за той час ще ніхто ніколи не привозив у село пального».
Дорогою пан Олександр розповів, що його батько був свідком того, як два конвоїри через те, що їх заїдали комарі, в злобі розстріляли весь табір в’язнів. І ось ми приїхали до машини. Вона ще більше провалювалася в болото, тому отець і сестра її розкопували. Витягнули машину трактором, проїхали ще трохи на буксирі.
Нарешті, Харськ. Поселення згоріло у 60-х роках. Було лише декілька будинків заготівельників ягід, грибів, кедрових горіхів. Могили, як і розповіла с.Анна Лях, знайшли при дорозі на березі річки Хар. На одній зберігся дерев’яний хрест. Відслужили панахиду. Сестри залишили гроші головному заготівельнику на впорядкування могил. А самі повернулися назад. Переночували в пана Олександра. І з гостинцями від щедрого сибіряка вирушили в дорогу. У Томську нашому поверненню раділи сестри Матері Терези з Калькутти, сестри-євхаристки й парафіяни, які молилися за успіх поїздки. У Новокузнецьку провели табір на березі річки Том «Канікули з Богом». Для ознайомлення дітей та молоді зі своїм краєм сестри провели в таборі «День України». Там сестри були три дні. Діти не знали про Бога. Не вміли навіть перехреститися, але були дуже відкритими.
Повернення в Україну
Потім три роки сестри готували документацію і шукали кошти, щоб здійснити повернення тлінних останків українських новомучениць Олімпії та Лаврентії на Батьківщину. У Львові цим зайнялася с.Альойзія Рондяк. Вона зізнається, що постійно відчувала допомогу блаженних. 14 вересня 2005 року пошукова група виїхала в Росію. С.Павла згадує, що було складно. Не мала грошей. Через декілька днів – тривожний дзвінок із України про сумнів щодо місця поховання, а росіяни не дадуть перекопати весь цвинтар… Використала банківські заощадження. О.Андрій Дуклевський показував нам маршрут до Харська і водночас дуже шкодував, що забиратимемо бл.сестер, називав їх сибірськими мученицями та покровительками Сибіру. У Молчаново під вечір була мряка, ми не змогли знайти парафіянки о.Андрія, а готель дорогий…
Люди відмовлялися взяти нас на нічліг. А потім порадили німецьку родину євангелістів з-над Волги, які допомагають бідним, одиноким хворим. Увечері ми молилися разом і не відчували приналежності до різних Церков. На прощання я подарувала господині вервицю, їй вона дуже зраділа: «Господі, на такіх бусінках бабушка молілась!».
За день ми повинні були обійти багато державних інстанцій, замовили машину, купили домовини, домовилися на заводі в Томську про оцинкування «багажу». Поїхали до знайомого мисливця Олександра Чиркова, а він сказав, що вже три роки нас чекає Геннадій Машин – онук бабусі Акулини, яка прийняла сестер до свого дому. Завдяки фотографії з похорону с.Лаврентії, Геннадій пригадав, де могили.
Дорога в Харськ вже була засипана, хоча й розмита дощами. Геннадій довго шукав поховання серед заростей, а потім вказав на вже відоме нам місце. Я запалила свічку, ми помолилися. Того ж дня покинули Харськ, щоб не розголошувати про ексгумацію. Через два тижні зі Львова приїхала пошукова експедиція. Із нами в Харськ поїхала дружина Олександра Чиркова. Дорогою молилися, на могилі відправили панахиду. Отці почали розкопувати могили. Спочатку – с.Олімпії. Побачили шматочок дерева хреста, спорохнявілі дошки, череп, кістки, а ще – нагрудний залізний хрест, зернята з вервиці, хрестик. На превелике здивування, в могилі с.Лаврентії віднайшли частини не зітлілого (!) габіту, пояс, нагрудний хрест, зернята з вервиці. Місцеві жителі просили не забирати від них сестер… Ми запевнили, що частина мощей таки залишиться в землі, блаженні допомагатимуть їм, роздали іконки сестер та пообіцяли ще повернутися. Отці переробляли замовлені «ящики», а домовини ми віддали голові сільради, щоб вони «послужили» найбіднішим жителям. Під час оформлення документів представники влади не взяли від сестер грошей. Підвів військкомат, митна служба… Але все вирішилося. У Томську заночували в парафіяльному будинку, а мощі блаженних перебували в монастирі сестер Матері Терези. Потім рушили в Новосибірськ, де владика спочатку не повірив, що ми віднайшли сестер, а потім перший із вірою приклався до мощей. В аеропорту, хоч у працівника закінчився робочий день, він повернувся і погодився оформити нам документацію. Уранці наступного дня ми вилетіли в Київ.
21 вересня 2005 р. о 5-ій годині преподобномучениці Олімпія та Лаврентія повернулися із далекої сибірської землі в рідну Україну. Їх урочисто зустріли сестри, в каплиці відслужили подячну Божественну Літургію. Тиждень люди могли поклонитися мощам мучениць.
У листопаді 2005 р. львівський Архієпископ преосвященний владика Ігор Возьняк поблагословив друк книжечок – Молебнів та Акафістів на честь сестер Олімпії та Лаврентії. Відтоді щоденно о 13 годині сестри моляться Молебень за тих, хто просить у Господа ласки через заступництво бл.преподобномучениць. Щороку 24-25 червня (від 2006 р.) в монастирі на вулиці Личаківській, 171А у Львові офіційно виставляють мощі для загального вшанування, створюється своєрідне місце паломництва. Для здійснення місійних подорожей відділено частинку мощей для транспортування у храми інших парафій та єпархій.
Є свідчення багатьох людей, котрі просять у блаженних посередництва у молитовних проханнях до Всевишнього, що відчули її сприяння. Зізнаються, що іноді Господь обдаровує ласками, про які просять, так скоро, що й самі не сподівалися цього…
джерело - https://kobza.com.ua/
Фото
