Великі маєтності та навдивовиж гарна врода не дали змоги княгині Анні довго залишатися вдовою. Вже в 1689 р. вона виходить заміж вдруге. Цього разу за ще одного нащадка руських князів – великого маршалка литовського Яна-Карла Дольського. Будучи близьким приятелем польського короля Яна ІІІ Собеського, Дольський відігравав помітну роль у тогочасному політичному житті Речі Посполитої. Завдяки зв’язкам чоловіка княгиня Анна дуже швидко досконало опановує хитрощі придворного життя і стає доволі впливовою особою в Бельведерському палаці Варшави. Незабаром тридцятилітня Анна Ходоровська-Вишневецька-Дольська знову залишається вдовою.

Цього разу вродлива і ще багатша княгиня вирішила більше не одружуватися, а присвятити своє життя навчанню і вихованню своїх дітей. Проводить з дітьми освітні подорожі, навіть знайомить їх з Папою Римським і вводить у вище світське товариство Речі Посполитої.

У 1705 р. у молодшого сина Януша народжується донька і він запрошує українського гетьмана Івана Мазепу, аби той став її хрещеним батьком. Під час урочистостей з цього приводу, організованих у маєтку Вишневецьких у Білій Криниці, що під Дубно, Іван Степанович несе немовля до Хреста разом із щасливою бабусею, княгинею Дольською. Як Іванові Мазепі, так і Анні Дольській був притаманний незбагненний дар уже під час першої зустрічі причаровувати своїх співрозмовників. Вони не залишилися байдужими одне до одного. Довірена особа гетьмана, генеральний писар в уряді Мазепи Пилип Орлик свідчив, що український правитель мав з княгинею численні зустрічі, які проходили «і вдень, і вночі».

Історики стверджують, що княгиня Дольська мала завдання від короля схилити Мазепу до союзу з Польщею. Розпочата гетьманом гра становила для нього смертельну небезпеку, особливо після того, як на нього донесли царю генеральний суддя В. Кочубей і полтавський полковник І. Іскра. Тому-то й у присутності Пилипа Орлика неодноразово з уст Мазепи зриваються розпачливі вигуки на адресу «шаленої белзької баби», котра неминуче його погубить.

Поразка шведського короля влітку 1709 р. під Полтавою змусила гетьмана Мазепу назавжди покинути Україну й восени цього ж року зустріти смерть. Не надовго пережила Івана Степановича й княгиня Дольська, котра закінчила свій земний шлях у Львові навесні 1711 р., навіть не доживши до свого п’ятдесятиліття. А разом з нею відійшла у вічність і розгадка того, що ж усе таки поєднувало впродовж декількох років блискучу польську аристократку і вмілу інтриганку Анну Дольську та не менш спритного політика і досвідченого «серцеїда» Івана Мазепу: чи то лише політичні мотиви, чи запізніла інтимна пристрасть?