4 серпня 1914 року, в саме полудне, в нашому селі Карові проголосили загальну мобілізацію. Всі військові до 42 літ, мали продовж 24-ох годин явитись до своїх частин. Між Центральними Державами – Австрією та Німеччиною з одного боку – Росією та Францією з другого боку, почалась війна.

Всі мужчини, що підлягали мобілізації, готувались до від'їзду. Сини прощали своїх матерів, чоловіки жінок і дітей – не один з них вже раз на завжди. Всі спішили до залізничної станції, щоб звідси чим скоріше від'їхати до своєї частини.

Північна Галичина, а особливо наш Равський повіт, що безпосередньо межував з Росією, був в першу чергу наражений на напад ворога. Тому зараз по мобілізації місцеві посполиті т. зв. ляндштурмісти з наказу військової команди обсаджували та пильнували всі головніші пункти, як дороги, мости та залізничні шляхи. Ввійшло в силу воєнне право. Не вільно було ходити в ночі по вулицях та публічних місцях і дорогах. Всі цивільні уряди припиняли своє урядування, а зате починали урядувати воєнні органи. Ми, цивільне населення, почали напружено вижидати воєнних подій.

Кілька днів після мобілізації почались перші сутички. З пограничного села Річиці привезли до Угнова австрійського вояка, раненого в груди й голову. Також схопили тут російського тайного агента. В звязку з тими подіями, почали ширитись різні слухи, про неймовірну жорстокість ворожих військ, про появу російських тайних агентів і т.п. Говорили також, що австрійці напали на російські магазини коло Томашева. Справді в тому напрямку снувався одного дня дим, неначе б там були великі пожежі.

Так минули перші два тижні.

В неділю 16 серпня 1914 р. вечором около 8 години, коли ми молоді хлопці з Карова зібрались в нашій читальні «Просвіти», вбіг до нашої салі один наш товариш і переляканим голосом сповістив: «Москалі, москалі прийшли!» Ми зараз вибігли на дорогу, але тут вже москалів не було. Люди, що стояли в той час біля читальні, нам сказали, що справді тільки що один москаль переїхав на коні, та хотів довідатися, як називається наше село. Але йому ніхто нічого не відповів, він хвилинку постояв, поміркував і поїхав далі дорогою до Угнова. Ми зараз всі розійшлись до своїх домів, не так затривожені, як зацікавлені.

На другий день рано, 17 серпня до нашого села впали російські козаки. Всюди роз'їжджали вони зі своїми довгими піками та питали кожного: «Де ваші салдати». Їдучи дорогою до Угнова, натрапили вони на відділ наших посполитих, що стояв тут у лісі «Річне». Цей відділ, зараз-же відкрив проти них пальбу. Так почалась у нас перша сутичка. Перший раз по нашому селі почали літати кулі. Російські козаки, не знаючи, як великий наш відділ і де він находиться, почали усюди направо й наліво відстрілюватись. Їх лють збільшилась, коли в тій перестрілці ранено їм одного коня. Після довгогодинної стрілянини, залишили вони Угнів й пішли на Раву Руську. Відходячи з Карова, підпалили вони кілька крайніх хат і взяли з собою кількох запідозрених людей, між ними, господаря Якима Потятинського, якого найшли три дні опісля вбитого на Зеленій недалеко від Рави Руської.

Це невеличка частинка з книги Нестора Іванини «Залізні роки», письменника, історика – учасника тих подій. Я старався зберегти його стиль друку. Далі автор описує хід Першої Світової війни, перебування у полоні, навчання у Київській гімназії, зустріч з гетьманом Скоропадським і т.д. Доречі, за гонорар з цієї книги Нестор Іванина купив собі крамницю. Книга є корисною для людей, що хочуть ознайомитися з історією 1914 – 1922 рр.

Також до цієї замітки додаю кілька документальних військових мап тих часів.