АКЦІЯ Н-Т 1951

Опис


26 жовтня 1951 року на основі польсько-радянської угоди Н-Т 1951, відбувся обмін територіями в Люблінському воєводстві та Дрогобицькому районі. Радянський союз отримав «зручне залізничне сполучення» і великі поклади кам'яного вугілля, натомість Польща - короткострокові нафтопромисли Нижньо-Устрицького району.

 

Угода ґрунтувалась «на принципі взаємного обміну кілометр на кілометр», рівносильна площа становила 480 км.

Розташована на цих територіях нерухома власність передавалася безоплатно й у справному стані, а її вартість компенсації не підлягала. Кожна сторона могла вивозити своє рухоме майно, щоправда були кількісні обмеження, адже один залізничний вагон був розрахований на дві родини (під час виїзду можна було взяти з собою особисті й домашні речі, продукти харчування й господарський інвентар вагою до 2 тонн на родину).

В Угоді не були виписані критерії визначення національності тієї чи іншої особи. Врешті, основним показником для виселення стала ідентифікаційна картка нацистської окупаційної влади (Kennkarte), в якій були дані про віросповідання і національність.

Майже всі переселені бойки були примусово скеровані у колгоспи південних областей: Миколаївської, Одеської, Сталінської (Донецької) та Херсонської. У Дрогобицькій і Львівській областях дозволили поселитися лише нафтовикам, залізничникам, службовцям, медикам, вчителям.

Польське населення із околиць Кристинополя, Белза, Угнова, Варяжа та Хороброва переселяли, як на північ Польщі так і на Бещади. Зокрема жителі Белзу оселилися в Устриках Долішніх Ustrzyki Dolne

  

СРСР отримав «ділянку території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія і Гучва, на південь від Грубешова і на схід від Томашова Любельського». На території ділянки знаходилися населені пункти:

 Варяж, Белз, Кристинополь, Угнів, Безеїв, (Борятин), (Бояничі), Верб'яж (Вербове), Войславичі, (Ворохта), (Городиловичі), Добрячин, Жабче-Муроване ((Муроване)), Жужеляни, Заболоття, (Забужжя), (Завишень), (Конотопи), Корк, (Корчів), (Корчмин), Лешків, Любов ((Лубнівка)), Мошків ((Гута)), Меновичі ((Ниновичі)), Опільсько, Острів, (Печигори), Пісочне, Піддубне, Перемисловичі, (Русин), Савчин, Себечів, (Стаївка), (Теляж), Тудорковичі, (Тушків), Угринів, Ульвівок, Хатовичі, (Хоробрів), (Цеблів), Шмітків ((Гута)).

 На територіях 4 ґмін ((Кристинополь), (Белз), (Хоробрів) і (Угнів)), які повністю перейшли до СРСР і 3 гмін ((Варяж), (Довгобичів) та (Тарношин)), які перейшли частково, мешкало 14 тисяч осіб. Населення цієї території було виселено углиб Польської республіки, а також на територію переданої Польщі ділянки Дрогобицької області.

 З 48 тисяч гектарів території 33 тисячі становили орні землі, 9,5 тисяч — луки, 3,3 тис. — ліси і сади 21,2 га.

 У числі нерухомості Радянському Союзу були передані:

 Залізничні станції Угнів, Белз, Кристинополь і Сокаль та навантажувальні пункти Корчів, Острів та Ульвовок і 65 км залізничного полотна;

  • Електромережу високої напруги протяжністю 44 км;
  • 10 діючих малих підприємств, в числі яких:

Спиртзавод в селі Лопаївка, продуктивністю 80 декалітрів спирту на добу;

Елеватор на залізничній станції Сокаль;

Два діючі цегельні заводи (в селі Перемислів і в держгоспі Жджаринки) продуктивністю до 1 млн штук цегли на рік кожен;

  • Поштове відділення в місті Белзі та дрібні комутатори в шести населених пунктах;
  • 78 км шосейних доріг з покриттям;
  • 18 шкільних будівель, 18 читалень і клуб у місті Белз;
  • Один лікарняний будинок і одна амбулаторія;

Більше 9195 житлових, адміністративних та господарських будівель, з яких 8215 залишених відселеним населенням.

 

Із підсумкового звіту Головного уповноваженого уряду УРСР про виселення українців із Польщі

 № 14 від 14 лютого 1947 року

 У результаті незадовільного виконання наших заявок на залізничний транспорт, на залізничних станціях Ковельської та Львівської залізниць утворювались великі скупчення українських господарств, що очікували повантаження. Евакуйованим людям доводилося довгий час чекати на вагони у надзвичайно важких умовах за відсутності іноді достатньої кількості продуктів харчування, за нестачі фуражу для худоби тощо, що створювало для них надзвичайно серйозні труднощі. Для ілюстрації можемо навести наступні випадки, коли евакуйованим доводилося дуже довго очікувати на повантаження у вагони. Так, наприклад: На станції Угнів з 2 лютого до 4 червня 1945 року очікували повантаження 707 українських родин, на станції Сокаль 1 329 родин, на станції Белз 970 родин, що евакуйовувалися з Томашівського повіту. На станції Любачів та на станції Башта с 28 січня до 5 травня 1945 року очікували посадки у вагони 900 українських родин.

 ...........................................................................................................................

  Навесні 1952 року до забузьких сіл, які увійшли до СРСР, цілими колгоспами примусово переселяли бойків із прикордонних сіл Турківщини і Старосамбірщини Львівської області. Нову прикордонну територію використали для заселення та сільськогосподарського освоєння новоствореного Забузького (пізніше – Сокальського) району Львівщини.

  Польська влада збудувала на новоотриманій території Сяну одну з найпотужніших в Європі гідроелектростанцій – Солинську ГЕС. Для будівництва затопили кілька сіл, у яких до депортації кількісно домінувало українське населення. Пішли під воду гори й навіть частина лісу. Нині Солинське озеро (Бещядське море) - найбільший у Бещадах туристичний об’єкт, на берегах якого розташовані численні бази відпочинку, яхт-клуби тощо.

 

  На сьогоднішній день, в Устриках Долішніх знаходиться, в Kościół Najświętszej Maryi Panny, копія Белзької ікони, а також працює меморіальна кімната Акції H-T 1951 (IZBA PAMIĘCI AKCJI H-T 1951), яка на час Акції служила прикордонною станцією, а згодом і початковою школою http://www.ustjanowa.com.pl/izba-pamieci-akcji-h-t-1951/

  

 
  • на фото - повідомлення для Glinski Roman (що проживав за адресою м.Белз вул. Berbeckiego 124) про виїзд громадянина (Польщі-ред.) разом з родиною та рухомим майном відбудеться 1 листопада 1951 року зі станції Белз до нового місця проживання в повіті Устрики Долішні (Ustrzyki Dolne) воєводства Ряшів (Rzeszów)

 


Фото