Опис

Угнівський млин 2 пол. ХІХ ст. - пам’ятка науки і техніки (Наказ Мінкультури від 21.10.11 № 912/0/16-11 ), яка має наукову, історичну, архітектурну цінність і внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України – Млин м.Угнів, охоронний номер 2956-Лв.

На в’їзді у містечко (зі сторони Белза) височіє чотириповерхова будівля млина, який був збудований приблизно у 1886 р., на місці старого водяного млина.  Щодо того хто звів споруду та був її першим власником – інформації немає.

На сьогодні млин не виконує свого призначення. Внаслідок меліорації старе русло річки Солокії висохло, а на згадку залишилося величезне залізне колесо чи швидше за все турбіна, розташована горизонтально. До речі, в приміщенні млина збереглося старе обладнання. Вціліло й величезне горизонтальне колесо – єдине у своєму роді. Всі інші угнівські жорна розташовувалися вертикально.

У Словнику «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Том 12» зустрічаємо назву Młyn wodny amerykański на річці Солокія.

У книзі «Угнів та Угнівщина» (історико – мемуарний збірник) вказано, що «…в половині XIX ст. були в Угнівщині дуже слотливі роки. В самому Угнові вода заливала поля… Причиною заливання сіножатей водою були два водяні млини: на Солокії в Угнові і на Боженці.»

У 1915 році влада почала обкладати жителів високими податками. Доходило навіть до того, що обмежували перемелювати збіжжя. Мельники були змушені вимагати від людей письмовий дозвіл з боку влади. Жандармерія строго контролювала млин. Та, попри це, мельники крадькома перемелювали більше збіжжя, ніж дозволялося і ніхто ніколи їх не видав.

У після воєнний період, великий цегляний водяно-моторний млин, слугував ефективним опорним пунктом для оборонців радянсько-польського кордону (польські війська). У ньому розташовувалася частина військ, міліції та учасників так званої цивільної оборони. 

Також відомо, що одним із мельників  угнівського млина, був Іван Дорожинський, людина розумна, тактовна, милосердна. Цим заслужив собі повагу у міщан. У 1900 р. після Геллера Дорожинський стає бурмістром Угнова, а пізніше – власником млина. Він походив родом з Мостів Малих Равського повіту, але одружився з угнівською міщанкою Анною, оселився тут і багато зробив для міста. У 1919 році потрапив до концентраційного табору в Домб’є (пол. Dąbie).

Іван Дорожинський помер 3 березня 1928 року і похований на угнівському цвинтарі. (Спільна могила із дружиною Анною (з Курчинських) Дорожиньскою, яка померла у віці 62 роки.)

 ...

Завдяки згадкам Лідії Дмитрівній Крушельницькій, ми дізнаємося, що до 1946 року власником млина в Угнові був Левко Дорожинський, а у нього працювали два брати Лівандовські, Крілик Василь та інші робітники. З 1951 р. директором млина став Кузима С., скерований на роботу Львівським облмельтрестом. Першими працівниками були Курішов, Вобліков та Дерев’янко. Працював тут і Стельмах Микола Григорович.

Лідія Дмитрівна описувала, що млин в цей час працював на воді і крутилася водяна турбіна. Мололи муку, отримували комбікорми. Були часи, коли спускали воду і чистили турбіни млина та садили верби, щоб укріпити береги. Вже пізніше, коли змінили русло ріки, млин запрацював на електриці. Млин працював у три зміни, а привезене зерно пшениці, жита, проса, гречки переробляли на муку, крупи, засипали в мішки, зашивали їх, завантажували і відправляли до поїзда.

***

За іншою інформацією, після 1951 року мельниками були Іван Бігус (корінний угнівчанин, жив через дорогу від млина і довго працював мельником, а його батько Дмитро був мельником у міжвоєнний період),  Онуфрій Вішко і Микола Черняк.

До 1960 року млин виробляв електрику для освітлення будинків і вуличного освітлення. Напроти млина був тартак. До 1960-го року млин був водяний, пізніше – електричний. В 70-х роках у зв’язку з здійсненням програми меліорації земель змінили русло річки. В 1983 р. млин передали колгоспу. Мельниками були Іванець Юрій, Піддубчишин Михайло (старший мельник) і Павловський Віктор. В 1991 р. колгосп припинив існування і млин також.

Угнівський млин також згадується у документах при "вирівнюванні" кордонів. 

Примітно, що до 3 листопада обмінені території ще не були передані, хоча з 31 жовтня 1951 року були підготовлені приймально-передавальні 
протоколи як державного та кооперативного майна, так і приватного. 
Наприклад, в Угнові (Томашівський повіт) передано за протоколом: млин цегляний, двоповерховий, покритий оцинкованим листом, 1900 року побудови, 
дві прибудови з усім протипожежним обладнанням.

Фото