Опис
Як не дивно, існують два містечка Белзи: український та французький. Український знаходиться 70 км. на північ від Львова та є положений серед боліт на півострові між річками Солокією й Річицею. Французький — в департаменті Морбіян, головне місто якого є Ванн, у південній Британії, над річкою Етель, яка 4 км дальше впадає до Атлантичкого океану. Колись (1020) тут були болота та трясовиння, як у нашому Белзі. Тепер це французьке містечко начислює 3407 мешканців, що дорівнює приблизно нашому Белзові перед Другою світовою війною (4000 мешканців).
Отож, цікаво знати: що означає назва Белз та звідки вона з’явилась? Цю квестію вчені трактують по-різному. Деякі серед них, як англійський археолог д-р Дін, вважають, що назва походить від скороченого римського слова »белюс«, або, навіть, кельтського »беленус«, які відтак, з бігом часу, перелицьовано в »бель« (бог) та »беле«1.
На думку нашого вченого Теофіля Коструби, назва Белз є кельтського походження, бо слово »пелц« кельтське, означає воду та потік1 2. А в старослов’янській мові ще й досі збереглось слово »бевз«, яке означає неприступне, болотисте місце3. Ще до останньої війни наші селяни з околиць називали Белз Бевзом.
Безсумнівно, ці назви, обидвох вище згаданих містечок, є кельтського походження, бо між VII і III ст. перед Христом кельти заселювали всю Европу. І так у IV ст. п. Хр. вони володіли просто рами від Скитії до Атлянтійського океану та відігравали першорядну ролю в Европі4. І тому Т. Коструба цілком слушно твердить на підставі своїх розшуків, що кельти проживали в Белзщині в 500 році п. Христом5. Між V і IV ст. кельти рівно ж заселювали Бретань. З тих часів там залишилась назва Безель, що означає в теперішній мові басейн річки Етель6. Тепер пригляньмось коротко минулим цих двох Белзів та порівняймо їхні схожості та відмінності. Отож, Белз над Солокією зі самого початку існування був удільним князівством. Спочатку українським (981-1340), а відтак (до 1462р.) мазовецько-литовсько-угорським. По тій епосі аж до 1772 року вважавсь він воєводським містом, а потім аж до 1946 р. звичайним 4-тисячним деканальним містечком. А колись, між 1585 і 1785 р., катедральним містом холмсько-белзьких єпископів. З-поміж них єп. Анастазій Пакоста (1619-1625), правдоподібно, мав свій осідок у Белзі7.
В белзькій замковій церкві св. Климента (опісля Пресв. Богородиці), правдоподібно ще за князювання Олександра Всеволодича (1195-1234), зберігалась 188 літ (1195-1383) чудотворна ікона Матері Божої, намальована, як розповідає леґенда, св. Лукою на кипаровій дошці зі стола св. Родини й 13 літ по смерті Христа, та яка була забрана Владиславом Опольським до Ченстохови в 1383 році8.
За княжих часів існували в Белзі катедральна церква св. Миколая, св. Духа та св. Спаса. А в XVII ст. подибуємо там церкви св. П’ятниці, св. Миколая, св. Духа та св. Трійці, на місці св. Климента.
В місті знаходились теж монастирі оо. Василіян. Перший був побудований при церкві св. Климента в XI ст., другий знаходився при церкві св. Трійці з XVII ст., а третій при катедральній дерев’яній церкві св. Миколая (1714-1739), який згорів разом із церквою в 1739 році9.
Рівно ж у XVII ст. побудовано міський ратуш та синагогу, яка була вивінувана дорогоцінними прикрасами — даром жидів із Єгипту. Перед Другою світовою війною нею завідував чудотворний рабин, Аарон Рокеах, який виводив свій рід від Давида10. Ще перед Другою світовою війною в місті знаходились три церкви: на »Замочку« церковця Пресв. Богородиці, костьол св. Духа та наша церква св. Миколая. Костьол та синагога були знищені під час німецького бомбардування. Були там рівно ж жіночі монастирі сс. Феліціянок та сс. Служебниць, які провадили школи та захоронки. До Другої світової війни Белз (4000 мешканців) був відпустовим містом. Кожного року, 2-го липня на так звані »Яґодни«, спішили люди з околиць перед чудотворну ікону-копію Матері Божої, щоб випросити в Неї ласк для себе та свого поневоленого народу. . .
***
Місцевість Святий Кадо, яка від 1029 року належить до Белза, положеного над річкою Етель в Британії, знаною була вже між V і VII століттями. Її заснував ґалійсько-кельтський (Бел. Британія) абат св. Кадо. Вона знаходиться 2 км. від теперішнього Белза, положеного на півострові (свого роду село), з якої провадить 100- метрова дорога, виложена каменюками, на острів, на якім св. Кадо (єпископ і мученик) збудував церковцю і монастир та посвятивсь євангелізації околиці.
Життєвий шлях св. Кадо (в стародавніх текстах св. Кадок) є дуже цікавим: принц з походження, відтак вояк, монах (заснував монастир в Ллянкорван, Ґалія), збудував церковцю й монастир на острівці р. Етель. . . Після повернення до Галії, був іменований єпископом та відтак, 575 р., був замучений саксонами під час Служби Божої11.
Цей багатогранний його шлях був зображений на 5-ьох мальовилах (зникли) в церковці на острівці р. Етель з відповідними написами. На однім із них фігурувало: »Белз, чи забуду я тебе? Ні. І відплив звідси морем». (»Beiz, t’oublierai-je? Non. П cyngla de céans»)11 12.
Святому Кадо приписують теж короткі вислови-сентенції. Деякі з них заслуговують на увагу. Хоч би: 1) Ніхто не любить правди, не полюбивши справедливости; 2) Той не любить справедливости, хто не любить Бога13.
Церковця, збудована св. Кадо, була зруйнована в XI ст. скандинавцями. Теперішня датується з XII ст., вона була відновлена в 1956 і 1960 роках. Донині знаходяться в церковці ліжко й подушка св. Кадо, витесані з каміння. А під ліжком залишивсь отвір у камені, до якого глухі прикладали й прикладають вуха, щоби виздоровіти. В церковці рівно ж знаходиться дерев’яна статуя Святого. А на дворі кальварія (1822) та фонтана з басейном (XVHI ст.). І кожного року, 21 вересня (Свято св. Кадо) починаються тут прощі, які тривають цілий тиждень.
В XII ст. існував там теж монастир Бенедиктинів, які на місці дерев’яної церковці побудували муровану в романському стилі. На острівці знаходяться теж руїни будинку лицарів Темпльє — мілітарного ордену, який був заснований в 1119 році. Аж у XVII ст. засновано Братство св. Кадо у Белзі.
Письмові згадки про бретонський Белз датуються з 1029 року (про український з 1030). Тоді він був графством, а починаючи з 1066 року — герцогством, свого роду малим князівством. В самім Белзі є церква св. Сатурніна, першого єпископа Тулюзи, замученого в 250 році. Від 1562 р. до 1919 р. існувала теж церковця Нотр Дам. Теперішня парохіяльна церква св. Сатурніна була побудова на 1914 р. на місці старої з ХІІ ст. В околиці (село Керклємен) існує ще церква св. Климента, яка датується з часів св. Кадо14.
***
Як бачимо з повищих описів, є багато схожостей між двома містечками. їхні назви є кельтського походження, положені вони над річками, коло яких були болота та трясовиння.
.. Замок (тепер Замочок) був віддалений в українському Белзі 1 км з половиною від центру міста, острів св. Кадо з присілком — при близно 2 км. від бретонського містечка. Колись наш Белз був удільним князівством, бретонський — графством і герцогством. Обидва вони являються відпустовими місцевостями: чудотворна копія Матері Божої з одної сторони, з другої — церковця з ліжком і статуєю св. Кадо. Колись там існували монастирі. В нашому Белзі оо. Василіан, у бретонському оо. Бенедиктинів. Та ще в не давно минулому стояло в них по три церкви і було стільки ж мешканців (3-4 тисячі). І, нарешті, під церковним оглядом були вони деканатами. А найголовніше це, може, те, що про них писала, на тій самій сторінці, одна з найстаріших французьких енциклопедій з XIX століття15.
Про український Белз в минулому писали рівно ж французькі історики. І так, наприклад, П’єр Шевальє (гл. »Історія війни козаків проти Польщі«, 1663) писав, що Белз був укріпленим містом; П’єр Лінаж де Восієнн (гл. »Причина повстання козаків проти Польщі«. П., 1674) занотував, що в Белзі й околиці було багато боліт та трясовинь; Сьєр де Готвілль (»Історичні реляції Польщі«, Париж, 1686) подавав до відома, що Белз являвсь 22-гим воєводським містом »Чорної Руси«, а також, що в околиці було озеро, вода якого зі шумом зникала в пропасть і лише по 3-ьох роках знову з’являлась на поверхні (безодня за с. Цебловом — І. В.)16.
Український Белз був зазначений Сансоном (1689) на воєводській мапці, як і рівнож на карті Европи з 1706 року17.
Різняться Белзи головно околицями. В околицях українського Белза домінують дерев’яні церкви, в бретонській — муровані, романського стилю церкви та церковці. Український Белз і околиці були кількаразово зруйновані татарами (1499, 1501) та німцями (1941).
Різняться вони й пейзажами. В околицях нашого Белза існує найкраща в Західній Україні чорна земля, прозвана белзьким чорноземом. Околиці бретонського Белза є надзвичайно мальовничими й тим самим туристичними. Знаходяться там мегалітичні пам’ятники (доісторичні, з кам’яних блоків), прозвані менгірами та дольменами, які походять з 3000 років пер. Хр18. З-посеред них найбільше знаним є дольмен Керлютю. Це — кам’яна плита, довжиною 4 м, яка спочиває на стовпцях. . ,19.
Така є історія, подібність та зрічкованість двох Белзів. Ці їхні спільні риси надаються прекрасно, щоб колись, коли для нашого Белза прийдуть кращі часи, вони між собою побратались. Наразі, складаю щиру подяку парохові бретонського Белза о. Корольє та панові Етьєнові Ле Бозек, міському радникові, за пересланий мені відповідної документації.
1. Ed. Gilliourd: Petite histoire de la paroisse et de la commune de Belz, 1976, p. 11.
2. T. Коструба: Белз і Белзька Земля. Нью-Йорк-Торонто 1989, стор. 34.
3. Там же, ст. 34.
4. La Grande Encyclopédie, 1983, t. 9, p. 1051.
5. T. Коструба, стор. 109.
6. Cf. Ed. Gilliouard, p. 12.
7. 90 єпископів Василіянського Чину. Гл. «Голос Христа Чоловіколюбця» ч. 11, 1951.
8. Див. Т. Коструба, стор. 64.
9. Там же, стор. 131, 132.
10. Адольф Слиш: Белз у 20-тих роках. Див. «Надбужанщина», 1986, Том 1, стор. 350.
11. John Coulson: Dictionnaire historique des Saints. P. 1964.
12. Joseph Danigo: Eglises et chapelles du Doyenné de Belz. 29114 Bannalec 1986, pp.22-24.
13. Ephémérides, Mardi 21 septembre 1982, 21 sept. 570.
14. Cf. l’ouvrage cité de Ed. Gilliouard, pp. 18, 46, 47.
15. La Grande Encyclopédie (Inventaire raisonné des Sciences, des Lettres et des Arts). P. Lamirault et Cie, Editeurs, t. 6, p. 117.
16. Pierre Chevalier: Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne. P. 1663, pp. 3, 4, 28; Pierre Linage de Vauriennes: L’origine véritable du soulèvement des Cosaques cont re la Pologne. Paris 1674, p. 158; Sieur de Hauteville: Relation historique de la Pologne. P. 1686, pp. 9, 157, 162.
17. Kaléna Uhryn: La notion de «Russie» dans la cartographie occidentale (XVIe — XVme s.). Paris-Munich 1975, pp. 44, 45, 53, 61.
18. Cf. La Grande Encyclopédie, p. 117.
19. Менгір — високий стоячий камінь; дольмен — кам’яна плита, положена на камінних вертикальних стовбах.
Джерело - визвольний шлях Суспільно-політичний і науково-літературний місячник Видає Українська Видавнича Спілка A REFEREED
Лютий 1992
Фото
