Опис
Герої даної розповіді – наші співвітчизники, які в час великої війни, що мала вирішити долю цілого світу, а з ним і України, замість кріса та вояцького мундира взяли на озброєння національний стрій, бандуру, та українську пісню. Не в останню чергу завдяки таким людям українське культурне надбання пережило спалення рукописів, знищення інструментів, розстріли, заслання на Сибір, та забуття – так Москва ставилася до нашої культури. Натомість інакше виглядала справа у державі, яка кинула нашим поневолювачам смертельний виклик.
Одного дня старенькій жінці у селі Хлівчани принесли німецьку газету. У чоловікові, вдягнутому в елегантний костюм та диригентською паличкою в руці, що стоїть на сцені Берлінської опери разом з чоловічім хором, вона впізнає свого сина – Василя Осташевського.
Василь Осташевський народився 1908 році в селі Хлівчани Львівської області. Ще в малому віці у хлопця виявили абсолютний музичний слух: Василь міг відтворити раз почуту пісню з усіма музичними нюансами. 1915 він почав навчатися у місцевій школі, де на нього звернув увагу вчитель Іван Канцір, який надавав родині хлопця матеріальну допомогу заради продовження навчання юного таланту. Той же вчитель підготував його до вступу до Львівської учительської семінарії.
Через матеріальну скруту другий рік навчання Василь провів уже у Сокальській учительській семінарії. Там він виявив себе здібним учнем, і вчитель хору призначив його диригентом студентського хору. Тоді ж юнак продемонстрував і національну свідомість, відмовившись, всупереч вмовлянням польських вчителів, перейти до римокатолицької церкви.
На літніх канікулах Василь працював у читальні «Просвіти», в якій одного дня зачитав селянам статтю із української газети про польську політику в Галичині. Василь не звернув уваги, що в залі тоді сидів польський поліцай, який за ним стежив. Невдовзі до семінарії надійшов поліційний донос і Василя виключили на четвертому, останньому курсі за політичну неблагонадійність. Роботу хлопець одержав у львівській «Просвіті», яка доручила йому підготовку керівників художньої самодіяльності по сільських читальнях.
Вірно оцінивши небажаність своєї діяльності під радянською займанщиною 1939 року, Осташевський переїздить до Польщі. Там, у двох містах, Холмі та Любліні, організовує хори українських біженців.
Повернувшись до Львова у 1941, Василь Осташевський організовує професійний хор, до якого залучив відомих співаків з колишнього хору Дмитра Котка, сотника ДА УНР та керівника оркестру 1 корпусу. Хор отримує ім'я диригента Олександра Кошиця (1875-1944). Провідним співаком став Василь Лаврух, односельчанин Осташевського – сам Василь Осташевський співав чудовим другим ліричним тенором, хоча, як керівник хору, володів всіма голосами. Саме з цим хором наш співвітчизник Василь Осташевський представляв українську культуру в Новій Європі.
Український хор не раз давав концерти в Берліні. Українська пісня лунала на Лютцовштрассе, 76, у залі Шумана, про який збереглася нотатка в газеті «Український вісник»:
У неділю 24 серпня відбувся в залі Шумана концерт відомого дирегента п. Василя Осташевського. Концерт пройшов із повним успіхом. Вщерть виповнена заля нагороджувала дирегента й співаків рясними оплесками.
За тією ж адресою українці виступали у залі Баха (інша назва - Blüthner-Saal). Через кілька років після війни будівлю знищила пожежа, але збереглося фото зали Баха.
Не зайвим буде навести більш розгорнутий, сповнений вражень відгук із тієї ж газети:
- Концерт хору під керуванням п. Василя Осташевського треба зачислити до вдатних українських культурних імпрез.
- Ми мали вже нагоду почути нераз цей хор в часі його виступів на імпрезах, влаштовуваних Філією УНО в Берліні. Можна було завважити, які поступи робив хор в короткому часі, яким темпом йшла праця вперед, скільки труду вкладає диригент, та з яким запалом горнуться співаки до рідної музичної культури.
- Працю хору можемо поставити, як взірець, який повинен присвічувати кожній груповій праці.
- Голосовий матеріял ненадзвичайний. Це переважно люде, заняті цілоденною працею по фабриках,, що використовують кожну вільну хвилину для плекання му зичної культури. Та саме тому там більше треба підкреслити заслугу диригента, що зумів з такого матеріялу зробити щось, що варто послухати.
- Хор в числі 22-ох співаків, в народніх одягах, виступив в перший день Великодня та був милою атракцією для тих, що вертали зі спілного Свяченого, влаштовуваного берлінською Філією УНО. Програма складалася з трьох частин, що виповнені були в цілости українськими народніми піснями. Дібрані були вони так, щоб відзеркалювати як найбільш всесторонньо характер українських пісень. Тому чули ми там пісні бурлацькі, чумацькі, лірницькі (Кант про страшний суд), маршеві козацькі й сучасні, думи, коломийкові мотиви й інші. Це все зливалося в дуже гарну цілість, віддаючи з одного боку мрійливість, задуманість чи релігійність української пісні, а з другого боку її темперамент, бадьорість і веселість. Хор робить враження добре з дисциплінованої групи, що належить у нас до рідкости. Виконання пісень було живе й різноманітне. Тут у першій мірі заслуга диригента. Хор вміє дати зі себе ніжні «пяна» й могутні «фортіссіма». Коли зважити, що це хор наскрізь аматорський, то успіх його треба зачислити до тих, що рідко подібним хорам трапляються. Він сягав до вершин аматорського хорового мистецтва. Можна сміло назвати цей хор найкращим українським хором у Німеччині.
- Публика щиро оплескувала концертантів, змушуючи їх до наддатків.
- Наконець хочемо замітити, що хористи усі без виїмку є членами УНО. а хор, як цілість виступав на різних імпрезах, як хор УНО. Тому успіх хору треба вважати теж успіхом УНО.
Згідно зі спогадами мешканки Холмщини Марії Денисівни, яка 1940 року переїхала на роботу до Німеччини, Василь Осташевський і в Берліні займався організацією інших хорів, крім власного. На заводі Siemens, на кухні якого працювала Марія, було багато галичан, які організували свій хор. На його репетиції приходив і Осташевський, а 1941 хор виступив під його керівництвом. Відвідував хор і письменник Улас Самчук. У репертуарі хору були українські народні пісні. Особливо натхненно виконував він пісню «Ой верніться, літа мої». Залу заповнювали німці. Хоч і не розуміли слів, але їм була дуже до вподоби мелодійність української пісні.
Василь Осташевський мав великий успіх, який дозволяв йому зробити гарну кар’єру і лишитися жити на заході, проте він обрав Батьківщину. Разом з хором він полишає гастролі та зголошується до лав дивізії СС «Галичина».
Для піднесення настрою добровольців у вересні 1943 у Львові організували великий радієвий концерт, у якому, звичайно, не міг не взяти участі, і композитор з Хлівчан. 21 вересня концерт транслювало львівське радіо.
- На сцену входить хор Галицької Дивізії. Хором кермує популярний наш диригент В. Осташевський. Він сам, як і всі хористи в одностроях СС. Рівночасно з хором Дивізії, займає на сцені місце мандолінова гуцульська оркестра з Печеніжина, під кермуванням Дмитра Якубяка. На сцені находиться теж гуцул Василь Ґабрин з цимбалами. Ціла оркестра в гуцульських одягах.
- Мужеський хор під кермуванням Євгена Козака співає «Ой зійшла зоря». Василь Тисяк по мистецьки виконує стрілецьку пісню «Синя нічка», «Ой ходив чумак» і «Колись дівчино мила». Акомпаніює піянісіка М. Роговська. Василь Ґабрин, гуцул, грає на цимбалах Думку, Коломийку і пісню «Верховино». Гра його оригінальна та мистецьким виконанням непересічна. Хор Осташевського виконує «Засяло сонце золоте», «Гей нумо хлопці» та «Ой пущу я кониченька». З хорів найбільше оплесків збирає хор СС-ів під батутою Осташевського. Спеціяльно за вязанку стрілецьких пісень, на яку зложила одна жінка, якій большевики замордували сина, квоту всіх зароблених 643 зл. При цих піснях публика небувало еятузіязмується.
Один з учасників хору Осташевського, Володимир Карп’як, який виступав у багатьох театрах Галичини, потрапив разом з диригентом на підстаршинський вишкіл до Радольфцелля. Есесівська школа знаходилася над Боденським озером – найбільшим в Альпах.
У своїх спогадах Володимир Карп’як пише, що німці хотіли навчити українців німецьких пісень, бо, на їхню думку, українські пісні не підходили:
- Проф. Осташевський, який відбував також підстаршинський вишкіл, зорганізував хор, що згодом став дуже популярний не тільки на терені вишколу, але в цілій Боденській окрузі. В місті ми дали концерт, яким мешканці були захоплені. Концерт ми повторювали. Крім того, співали на зимову поміч в Констанції, в Зінген та других місцевостях.
Коли творилася дивізія „Галичина", він і його хористи зголосилися до неї. Підчас вишколу на поліґоні у Гайделяґрі Осташевський зорганізував хор. Хористи провадили проби у вільний від заняття час. Співали на недільних відправах Служби Божої та інших заходах. Хор взяв участь у „Великому радієвому концерті вибраних пісень".
Композитор з Хлівчан пережив бій під Бродами і перевдягнувшись у цивільне пішов подався до рідного села, де його зустріли люди з УПА, в лавах якої він пізніше прийняв смерть у бою: сотня, в якій був український диригент, почала перестрілку з енкаведистами неподалік села Пристань. Виструнчившись на повен зріст, Осташевський пішов на ворога, але його скосила черга з кулемета, яка влучила в живіт. Згідно з однією версією, куля обірвала його життя одразу; згідно з іншою, його пораненого прив’язали до коня, який тягнув його через все село.
Всю його рідню вивезли у Сибір і ніхто звідти не повернувся.
Інформація - https://komb-a-ingwar.blogspot.com/2011/05/blog-post_28.htmlhttps://telegra.ph/Ukrainska-p%D1%96snya-na-scen%D1%96-Tretogo-Rajhu-08-01
фото 1 - Василь Осташевський
фото 2 - Представники родини Василя Осташевського, правнучка сестри – Оксана – тримає його скрипку
фото 3 - Виступ Дивізійного хору на Великому радієвому концерті вибраних пісень, присвяченому добровольцям Дивізії „Галичина", у залі Оперного театру у Львові, 15 вересня 1943 року.
фото 4 - Хор добровольців співає підчас полевої Служби Божої перед присягою
фото 5 - Хор імені Олександра Кошиця. Посередині в костюмі сидить Василь Осташевський
фото 6 - Хор Василя Осташевського. Львів, 1943 р. З його співаків встановлено імена: Павло Кучарський зі Старої Ягольниці коло Чорткова (бас, 4-й у першому ряді); Г. Юрчак (тенор, соліст, 6-й у першому ряді); Василь Осташевський (диригент, у центрі); Ярослав Бабуняк (баритон, соліст, поруч з диригентом), родом з Вербова коло Бережан, дивізійник, згодом диригент українського хору в Англії; Остап Роп'яник (бас, 2-й зліва у другому ряду). Фото з архіву професора Степана Стельмащука.
Фото
